Партія 010

Герої прокидаються у таверні близько сьомої вечора. Чомусь зібравшись в коридорі таверни всі (Карен, Астра і Малтіріс) вирішують позайматись гейством зробити один одному масаж. На жаль для Малтіріса серйозних травм це нікому не приносить.

В світлі вечірнього сонця в таверні їх зустрічає Штефан і Нікс, в образі рудого хлопчини, в якому він представав перед гравцями кілька тижнів тому.  Він незмінно не знаходить підтримки у героїв. Сьогодні він приніс їм не найприємніші новини.

Завдання зі вбивством Сіратерасель було виконано на достатньому рівні. Тож тепер гравці отримують мішечок із золотом і Імператорський допуск.
Допуск

Сим в ім'я корони

добробуту народу

і виконання волі Святої

Володар сього сувою має права відмінні від прав від простого народа і може вимагати співпраці від імені імператорського роду

де Артре

доки це не порушує волі

імператора

та імператриці

На допуску міститься печать імперії та магічний сигіл. Допуск вигамає підписання кров’ю і є магічним договором між імператрицею та героями. Також вступ у гільдію передбачає регулярне написання письмових звітів для її величності.

Астра пише звіт і першим підписує допуск (У звіті він до речі не розповідає про підозрілі знайдені гравцями листи).  Далі підписує Грок, Карен. Нікс ну дуже старається кадрити Шалісу, але безрезультатно. Малтіріс кастує ілюзію підписання, а Брін просто не робить нічого. Нікс віддає обіцяну зарплату від імператриці і радить навідатись в академію де останнім часом ошивався імператор перед своїм зникненням.

Далі гравці відправляються на шопінг. Спочатку розділившись Шалісса, Астра і Малтіріс йдуть до ювелірки, Грок і Карен до зброяра, а Брін до Піф.

Після успішних купівель\продажів у всіх (крім Брін) паті знову об’єднується аби знову розілитися.

Астра, Брін і Малтіріс пішли до торговця книгами і сувоями. Карен, Грок і Шалісса звернули увагу на торгові палатки на самій площі і шатро гадалки.

В шатрі сидить старенька пані Ренна, служительниця Саврас (Саврас один зі старих богів, фактично напівбог передбаченнь. Триокий, Всевидящий бог Саврас.  В неї на столі стоїть магічний артефакт - кришталева куля в якій плавають очні яблука. За 10 золотих вона ладна поворожити героям їх долю.

Вона дає наступне передбачення: “Вам предстоїть бій з породженнями смерті,  оманливо красиві істоти і кістки що з них вже осипалася плоть. Чоловік з поглядом темним, що свято вірить у бога що богом не є. І в кінці вашого шляху булава з черепом навершшям в кімнаті обставленій книгами.”

Після магазину сувоїв і шатра, Астра сходив у нижне місто зробив абсурдно великий закуп у баби Рандолі та повернувся в таверну, Брін з Шаліссою пішла в лазарет що його відкрили у церкві до Піф, а решта йде на барахолку яку Гроку вказала гадалка.

В протилежній частині від саду де герої розмовляли з Імператрицею, в невеликій пристройці, відкрили тимчасовий лазарет. Всередині кастомні лежанки та койко місця, а також люди у фартухах. Серед них ходить на диво свідома і спокійна Піф, командує.

Брін замовила на ранок зілля у Піф по раніше обговореній підписці на зілля. Зілля поспіху та зілля відновлення комірки 3-го рівня. А також маленьку хілочку за гроши.

Тим часом Астра домовляється зі Штефаном про допомогу в організації благодійного“банкету” для бідняків.

Тим часом усі інші в особі Карена, Грока і Малтіріса знаходять магазин всякого (легального і не дуже майна) Доккера. По центрі кімнати стоїть круглий столик за яким сидить гном з люлькою, навколо нього вздовж стін стоять полички з різними товарами. Грок таки знаходить собі потрібні череп яструба і маленький ведмежий тотем у вигляді кігтів з головою медведя. Малтіріс купує колоду мічених карт і 10 відмичок.

Карен подув в магічний ріг, який носить Малтіріс, Грок почув голоси в голові і отримав мігрень і дамаг. Всі нарешті повернулися в таверну і лягли спати.

Наступний день

Зранку Карен забирає свій меч, інші завантажують віз харчами для банкету. Банкет успішно організовано, Астра виголошує промову, закликаючи населення забути про наркозалежність та почати краще життя (не всі лиш зрозуміють). Брін запитує Штефана про розписку з банка, та Штефан не знає, що це за банк. Лиш здогадується, що він ельфійський.

Штефан розповідає досить секретну інформацію (лише для приближених корони) про те, що як нещодавно виявилося, Тир це лише острів, а не єдиний континент як прийнято вважати. Також розповідає про мандруючий острів на півдні, на якому розташована ельфійська держава, яка є зараз посередником між імперією та іншими країнами за океаном.

Всі відправляються в академію за наводкою Нікса. Один аспірант, зам архіваріуса, проводить компанію в бібліотеку. В кімнаті де засідав імператор, увагу пригодників привертають книги з легендами про драконів, велике дерево, та міфи про Альсуру.

В одній з книжок герої знаходять список хім елементів: “35 літрів води, 20 кілограм вуглецю, 4 літри аміаку, 1,5 кілограма вапна, 800 грам фосфору, 250 грам солі, 100 грам селітри, 80 грам сірки, 7,5 грам фтору, 5 грам елементів у невеликих дозах” і записку з текстом “зустрінь мене там” та міткою на карті міста.

Далі всі читають легенду про 5 драконів які правили материком, поки люди з допомогою магії дарованої вищими богами не знищили їх. Останнього дракона перемогла Альсура, яку принесли в жертву, в результаті чого вона обернулася феніксом. Ще була легенда про дівчинку Лорве яку дракон перетворив велику дерево яке стало центром великого вічного лісу.  (Дивіться в кінці)

Ми дізналися, що Нікс весь час після зникнення імператора притворяється ним.

Паті відправляється до вказаного в записці місця. Після стуку в двері, всіх пускають всередину, та просять зачекати господаря. Молодий хлопчина ельф (інкуб) пропонує свою компанію, а жінка (сукуб) йде повідомити про прибуття гостей. Героїв намагаються причарувати, це працює на Брін та Грока. Виявляється, що господар зі своїми справжніми гостями вже покинув місце. Пригодники вступають в бій. Шаліса спалила килим фаєрболом. З Грока з горем пополам зняли причарування, потім він мало не помер. Всім пощастило, що Грок залишив меч в каміні і не використовував його, поки був причарований. З Брін також успішно зняли причарування але значно пізніше.

Після перемоги поділили лут, Брін отримала кільце регенерації. В одній з кімнат, в столі герої знаходять листи від Сіратерасель яка неохотно звітувала про свою діяльність. Також там була записка про підготовку транзиту до Кріку який відправляється від західних воріт міста, а також мапу Тира з відміченими точками.

Обшукуючи все підряд, Малтіріс наткнувся на міміка. Астра зробив бутерброди. Пригодники вирішили відправитися в таверну Штефана.

Виписки з книг Імперської бібліотеки:

“.....Отже, про п'ять документально підтверджених драконів Тиру.

Найсильніший і вищий за ієрархію - дракон з Долини Павуків, що нині називаються Мармуровими горами. «Шкура його ловила сонячні відблиски і ранила очі своїм цим світлом, крила його затьмарювали сонце, а луска немов чорні квіти опадала на місто у фатальний час» так його описував літописець Паленор, що був у ті дні ще дитиною.

Долина Павуків ця, що знаходиться далеко на заході материка, високо в горах. Жили там тоді, і зараз загалом теж, тільки найсміливіші чи відчайдушніші люди. Шахти з цінними рудами та невелике містечко знаходилися біля підніжжя тих гір. У самих горах водилися мільйони павуків, що й дали назву тій долині. В столичних архівах же йдеться про неодноразові чистки, і є навіть доповіді про повні знищення популяції.

Другим за силою був морський дракон. Ім'я йому – Моррія. Як можна було здогадатися з імені це самка, єдина варто сказати. На жаль, як так сталося – в архівах не згадується, але деякі дослідники висували теорії щодо стратегій розмноження драконів. «Луска кольору каламутної води, спинні нарости немов живі корали повільно піднімалися над морською гладдю, готові рвати днища кораблів, кидаючи моряків до палаючих червоних очей і пащі, що біліє у воді» писав про неї Тетрас у документі 897 року Ери дракона.

Вважається, що до фатальних подій Ери заліза Моррія часом допомагала народу Плавучої рівнини - міста на невеликому клапті землі, який колись відокремився від материка і почав дрейфувати в океані. Наважусь припустити, не без допомоги Моррії, хоча офіційно про це не йдеться, оскільки зі смертю дракона острів дрейфувати не припинив. Щорічно він підходить до суші біля найпівденнішої точки материка, на Мисі Черепахи, але лише на одну добу. За деякими теоріями, раніше це працювало з метою безпеки, а зараз, без дракона, острів просто ніхто не може зупинити.

Третій дракон – Арктус. «Мудрий і суворий дракон, любитель загадок і холоду, нагадував старого діда, який при правильному спілкуванні міг допомогти, а міг і вбити», писав той же Тетрас. Жив у крижаних пустелях півночі, за кілька десятків кілометрів від села Чайт. Це останнє місто перед безмежною крижаною пустелею. За життя дракона тут було багато вчених і магів, всі намагалися здобути знання з бібліотекою дракона будь-якими способами: умовляннями, угодами, крадіжками, були навіть три задокументовані озброєні напади, невдалі варто відзначити.

Цей край не мав доброї слави і в Еру каменю, після перемоги над драконами. Багато королів відправляли на північ злочинців та драконопоклонників, щоб ті «не заважали відбудовувати світ після тиранії монстрів». Так, колишні злочинці будували свою інфраструктуру і навіть в Еру срібла влаштували повстання у спробі заснувати свою країну, але, звичайно, війська короля Роліса цьому завадили.

Четвертий відомий дракон – Дервірум, він жив на сході від центру материка, ховаючись серед зарослів величезних дерев. На таких деревах місцеві жителі Вікового лісу будують свої будинки. На свій подив, ні про дракона, ні про місцевих я майже не знайшов інформації того часу, а те, що знайшов уміщується в кількох рядках.

«Він не був злим і не був добрим, не допомагав, не вимагав жертв. Він приходив і робив те, що йому потрібно і що хотів, не пояснюючи причин. Ми підкорялися - коли вимагав і говорили - якщо дозволяв. Могли просити про послуги. Дід добре про нього говорив, але я пам’ятаю лиш війну. Яким він був? Ледь згадаю. Красивим і великим, але не більше Вікових дерев і з лускою, як піджовкле листя, великі зуби, пазурі, хвіст. Та чого ти питаєш? Набрид, піди і подивися сам! Недарма там у гілках труп висить, подумаєш підгнилий місцями. Працювати заважаєш.» - Літопис Паленора, з розмови зі старим майстром мисливцем лігнеасів.

І останній дракон із п'ятірки – Гай. Найменший через що і вважається найменш шкідливим. Відповідно до теорій єдиний дракон, який дожив до нашого часу. Ось на цьому моменті варто було б уточнити, що мої колеги не вважають його живим через тисячі років, що минули з його втечі під землю.

«У нього не має крил чи масивних лап. Він являє собою лише морду з товстими наростами і хвіст що переходить у тіло. Його можна було б порівняти зі змією, не проривай він ходи під землею, не спалюй він стада і не будь би він діаметром з палацову вежу» - Тетрас архівні дані 898 року Ери дракона.

Далі я вважаю за краще розповісти вам цю легенду, як колись мені її розповідала мати, як казочку на ніч.

Дуже багато років тому у світі жили величезні дракони. Вони правили людом та звіром. Вони творили магію і зберігали знання. Вони вселяли жах пролітаючи над містами. І захоплювали дух, коли ти чув їхні слова. Але що більше ставало міст і людей, то менш дружелюбними ставали дракони.

Дракони були дедалі більш жорстокі, норовливі, владні. Люди, будучи такими ж, не хотіли підкорятися ящіркам. Вони відчайдушно боролися за свою свободу, але через багато часу для людей, і кілька миттєвостей для драконів люди все ж почали здаватися. Вони втомилися, втратили волю до перемоги, яка вже здавалася їм нездійсненною.

Люди здавались в усіх сферах і до Імператорського міста, до царя Вівата прилетів дракон Долини павуків. Він сів на Сріблясту вежу колись білого палацу і з жахливим гуркотом промовив: «Твої люди розгромлені. Якщо ти ще хочеш врятувати ваше дрібне містечко і жалюгідний вигляд - схилися переді мною людина!»

Люди юрбилися під замком з молитвою останньої надії на вустах, діти дивилися у вікна обіймаючи іграшки, собаки надривно гавкали зриваючись із ланцюгів, а західна частина центральної рівнини палала чорним вогнем.

Наш імператор був готовий. Всі давно знали, що насувається. Він вийшов із міста зі своєю свитою і не слухаючи дракона, гордо пройшов до Гаю тринадцяти богів, єдиного недоторканого чорним вогнем клаптика землі. За королем йшла маленька дитяча фігурка – блакитноока принцеса Альсура. Люди подейкували що хоч на її білих щоках блищали сльози, але хода її була рішучою, а голова високо піднятою. Батько ж її, на нетвердих ногах і з тремтячими руками йшов попереду з думками про те, як сказати дочці, що скоро вона впаде жертвою на благо свого народу. Але їй не потрібні були пояснення. Один із придворних магів не зумів стримати ні своїх почуттів, ні свого язика за зубами.

Коли вони дісталися, дівчинка увійшла до своєрідного кола, накресленого на кам'яних плитах храму в центрі гаю. Тринадцять магів стали навколо і забубнили своє заклинання. Через здавалося вічність очікування тіло принцеси вкрилося тріщинками, з яких виривалося полум'я. Видавши оглушливий крик болю, що рознісся луною по рівнині, вона намертво впала на холодний мармур. Вогонь, що вирвався з її тіла, перетворився на величного птаха чиї кінчики крил палахкотіли тим же вогнем. З чорного дзьоба вирвався гуркіт і все що залишилося нам від колишньої принцеси - лише блакить, вже пташиних, очей. І все місто дивилося в у небо захоплене новим дивом, і лише один хлопчик, учень мага припав до землі і плакав над долею молодої принцеси.

Вже давно забуто скільки тривав бій між драконом та феніксом. Передчуваючи свою поразку, дракон намагався врятуватися, полетівши у своє гірське лігво, але птах не відставав. Завзято летіла вона за драконом і клювала його в шию, жадібно відриваючи шматки луски, намагаючись дістатись до плоті. Дракон гарчав від болю і вітром летіла багряна кров. Але все ж таки зміг з останніх сил дракон встромити свої ікла в пташине горло і так була шокована вона болем, що значно відстала близ гір. Знесилений дракон не долетів до свого лігва. Знайшовши затишну печеру, він залишився чекаючи своєї неминучої загибелі востаннє глянувши на блакитне небо. Він залишив по собі тільки скелет, який з кожним наступним роком припадав пилом і обростав павутинням.

Фенікс теж був смертельно поранений, з його тіла сипалося золоте пір'я і магма, що так нагадує кров. Вона залишилась на одній з малих гірських вершин, накрила себе крилами і назавжди заплющила очі. До самої її смерті, а може і потім, там палав золотий вогонь.

Побачивши, що драконів можна перемогти, люди здійнялися духом, зібрали своїх магів і почали полювання на тиранів. Другим упав Дервірум: не в змозі злетіти до неба, його тіло надовго було обплетене гілками дерева. Третьою впала Моррія: її скелет потонув у бездонних водах океану на захід від мису Черепахи. Четвертою жертвою людей став Арктус: його мертве тіло замерзло у льоду, у власній бібліотеці. І тільки Гай зумів закопатись так глибоко, щоб не дістали його набридливі люди…….”

“........Всі люди жили на землі. Але в лісі, куди вони прийшли зі своїх степів, були високі дерева і зовсім не було світла, щоб щось виростити. І хотіли вони звідти піти геть, але зустріли дракона Дервірума. Поговоривши з одним з людей, він вирішив навчити їх виживати в його царині і навчив їх полювати. Грілися вони вогнем багаття, а він дав їм вогонь, що гріє, але не підпалює, показавши людям магію. Він просив брати від його лісу лише те, що необхідно, поважаючи життя.

Та деякі люди не хотіли користуватися новим вогнем від дракона і жити на деревах. Вони продовжували непомірно рубати ліс, намагаючись створити своє місто і свої поля, хоча навіть земля відмовлялась вродити. Деякі люди, керуючись помстою і страхом, приходили до Дервірума з проханням покарати тих людей, але дракон їм відмовляв, бо був закон, за яким дракони не могли завдавати шкоди людям.

І прийшла якось до дракона молода дівчина в сльозах, чиє ім'я було Лорве, і просила вона дракона покарати людей, які зрубали дерево, що вбило її сина. Але і їй дракон відмовив, посилаючись на закон.

Вона приходила до нього щодня, допоки він їй відмовляв. Та прийшла вона до нього якось дня в розірваному одязі та крові. І попросила вона тоді таку силу, щоб змогти самостійно покарати цих людей.

І запитав тоді Дервірум, що людина готова віддати за цю силу. Дівчина без сумніву відповіла – життя. Дракон відніс її в центр лісу. І запропонував послугу. Угоду, що виконала б бажання їх обох. Вона отримає силу, здатну вбити все живе в лісі, але за це вона зобов'язана захищати ліс і померти разом з ним.

Знайшовши в центрі Вічного лісу паросток молодого дерева, дракон підпалив дівчину і цей паросток магічним вогнем. За кілька миттєвостей Лорве обросла корою і піднялася на сотні метрів, пустивши коріння в усі боки, по тонкій розвилці до кожного дерева. Так вона стала охоронцем лісу, його серцем. І здійснила свою помсту, забравши тих людей у своє лоно….”